Про автора

У слові — вчитель — все життя і мрії,

Політ душі і веселковий цвіт.

Найкращі помисли, свята любов, надії,

І вчитель сам — це неповторний світ.

 

 Петриченко Алла Миколаївна

Народилася:       14 червня 1988 р.

Закінчила: Рівненський Міжнародний економіко-гуманітарний  університет  
           ім. академіка  С.Я.Дем’янчука.

Спеціальність за дипломом:     
вчитель початкових класів,  біологія.

Посада: вчитель початкових класів

Кваліфікаційна категорія: спеціаліст вищої категорії.

Стаж роботи: 8 років.

Тема, над якою працюю:

«Реалізація міжпредметної інтеграції, засобами інтерактивних  технологій у навчально - виховному процесі молодших школярів»

Життєве кредо: «Мети досягає той, хто її прагне.»

 Педагогічне кредо: «Любити свого учня всяким: талановитим чи недуже, веселим чи сумним, спокійним чи непосидючим…

Спілкуватися з ним,навчати й радіти, бо учень це свято, яке триває доти,поки ти є разом із ним.» 

Творче кредо: «Ніколи не зупиняйся на досягнутому, бо життя - це процес, тому потрібно завжди рухатися вперед»

Моя педагогічна філософія: «Розвивати, навчати і виховувати особистість одночасно.»

Я - вчитель... Два чарівних слова, які змушують зазирнути у власне серце, в свої думки, подумати про себе.

Чи вистачить мені сил йти в ногу з часом, бути цікавою, різною, новою?Всі ці роки я ні на хвилину не забувала народну мудрість і намагалася слідувати їй: виховувати «крилатого» може тільки «крилатий» педагог,виховувати щасливого може тільки щаслива, а сучасного - тільки сучасна людина»

Учитель - це стан душі. Це спосіб життя.

Професія вчителя – одна з найвідповідальніших. Особистість вчителя…

Це завжди пошук, сумнів, тривога і співпереживання.

«Я буду вчителем!» … Скільки разів повторювала цю фразу!

І скільки внутрішньої боротьби: бути чи не бути вчителем? Бути! З якою метою? Бажання бути корисною (так вчили мої вчителі), бажання багато знати (це мої відчуття), бажання комусь допомогти (це ж так звично).

Непростим виявився шлях до школи…

І поступово все визначилось.

Вчитель.... Як багато в цьому слові ноток гордості, поваги й розуміння. Немає на світі прекрасніше і миліше, ніж професія-вчитель. З самого першого вступу на поріг школи вчитель замінює найдорожчу людину - маму. Він стає всім для дитини: батьком, наставником, прикладом для наслідування. Недарма всі дітки люблять грати у вчителів в ранньому віці. Ось і мене не обійшла стороною гра в школу. Я любила навчати своїх лялечок, ставити їм оцінки за поведінку, за домашнє завдання.. Вийшовши за поріг улюбленої школи, відправившись в перше довгу подорож по школі життя, я вибрала собі професію вчителя. Студентські роки пролетіли непомітно. Були і перші розчарування і перші сльози радості від уроків, перше захоплення від того, що на тебе дивляться милі довірливі діточки, які чекають від тебе чогось цікавого і нового. Успішно закінчивши Рівненський Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім..акад. С. Я. Дем’янчука.

У 2010 році я вперше переступила поріг Северинської школи

 І – ст.. Відпрацювавши два  роки у стінах школи., по переводу мене перевели у Староостропільське НВО.  Було дуже важко звикати до того, що ось зовсім недавно я сама навчалася в стінах цієї школи, слухала розповіді вчителів на уроках, вирішувала задачі та приклади на уроках своєї улюбленої вчительки Бондарчук Тетяни Миколаївни, розповідала напам'ять вірші та прозу на уроках літератури в обожненої вчительки Бурковської Нелі Григорівни. А тепер ось я сама стою перед учнями та вчу їх, навчаю тому, чому мене свого часу вчили вчителі. Звичайно, не передати словами, коли я вперше ввела в кабінет свій перший в житті клас. Не передати того, що відчувала в той час, які емоції заповнювали мою душу. Поступово я влилася в шкільне життя, знайшла підхід до дітей і колег. Але наше життя влаштоване так, що ми не знаємо , що може статися завтра.... Мені доручили вести 1 клас. Тепер ось я вже тут працюю восьмий  рік. Було важко звикати до того, що в сільській школі навчала 5 дітей, а тут у п'ять разів більше. Труднощі переборні, вони загартовують організм людини. Ось і я швидко звикла до колективу, до дітей. Учні полюбили мене і я їх теж. Життя в  школі проходить кожен день по-новому. Коли готуєшся до уроків, заздалегідь вже чекаєш повні захоплення дитячих емоцій. Тому намагаюся, щоб мої уроки не були нудними.  я їх проводжу у нестандартній формі з використанням ІКТ. Найчастіше використовую на уроках такі форми: урок-подорож, урок-гра, урок – проект,урок – прес-конференція,   урок – вікторина,урок – інтегрований,  урок – театралізований,  то такі уроки проходять тільки на ура

Не дивлячись на те, що я працюю в школі ще так мало, всього 8 років, я розумію, що не дарма вибрала професію вчителя. На іншій професії я себе і уявити не можу. Я навіть дня не можу обходитися без своїх пустунів, які йдучи на вихідні, вже мріють про те, що б швидше настав черговий понеділок. Приємно, коли вийдеш на ганок школи, а тебе вже оточила юрба дітлахів і все щось розповідають своє, кожен прагне бути першим. Тільки діти-малюки розуміють стан вчителя, тому в школу приходжу завжди у піднесеному настрої, адже діти завжди відчувають настрій. Для мене моя робота-це сенс життя. Учні - це квіточки, у якого свій колір настрою, свої звички, свої вчинки. 

Без вчителів не можна стати ні хорошим лікарем, ні льотчиком, ні військовим. Учитель-це людина незамінний, він все для своїх учнів, для своєї країни.